Народився В'ячеслав Липинський 18 квітня 1882 р. в селі Затурці на Волині в заможній шляхетській сім'ї. Справжнє ім'я - Вацлав-Вікентій. У 1894-1902 рр. навчався в Житомирській, Луцькій і Київській гімназіях. В'ячеславу Казимировичу, на відміну від багатьох українських політиків, поталанило здобути блискучу європейську освіту.

         В останнє десятиліття перед Першою світовою війною у Краківському університеті він вивчав агрономію, історію, в Женевському - соціологію.

         Приблизно із 1908 р. В'ячеслав Липинський розпочинає займатися історичними науковими дослідженнями. В.Липинський започатковує державницьку історичну школу. На той час в українській історіографії панувала народницька школа на чолі з Михайлом Грушевським, історики якої вважали суб'єктом історичного процесу народні маси, передусім селянство, і вельми негативно ставилися до діяльності держави та політичних еліт. Натомість В.Липинський першим з українських істориків наголосив на визначальній ролі провідної суспільної верстви (спочатку шляхти, а потім козацтва) у збереженні політичної традиції та ідентичності української спільноти.

         Ще одним здобутком Липинського є теорія модерної нації, яку він почав розробляти також чи не першим серед європейських філософів. Він вважав головною підставою належності людини до нації її почуття «територіального патріотизму» та солідарності з усіма постійними жителями своєї країни.

         В'ячеслав Липинський одним з перших заговорив про необхідність здобуття українцями власної держави, ще перед Першою світовою війною, коли абсолютна більшість українських інтелектуалів і політиків вважала самостійництво «політичним божевіллям». У 1911 році він ініціював створення у Львові Українського інформаційного комітету для пропаганди в Західній Європі ідеї незалежності України, а наступного року він підготував проект організації Союзу визволення України, наголошуючи, що його метою «є Україна не «російська» і не «австрійська», а Україна вільна».

         Під час Першої світової війни Липинський служив у російській армії, отримав важке поранення.

         Після Лютневої революції у Росії брав участь в українізації військових частин на Полтавщині. Тоді ж він став одним із засновників і автором політичної програми Української демократично-хліборобської партії, створеної у жовтні 1917 р.

         Після визволення України від більшовиків, навесні 1918-го року, В'ячеслав Казимирович зближується з Павлом Скоропадським, майбутнім Гетьманом Української Держави, а після проголошення Української Держави - повноважним міністром і її послом в Австро-Угорщині.

         Послом Липинський залишався і після повалення Гетьманату в Україні. Хоч він і був «переконаним прибічником гетьманської форми правління», все ж вважав, що у складні для нації часи слід відкинути усі ідеологічні розбіжності задля роботи на благо України. Однак подальші події в Україні, той процес «самоспалення, в якому згоряє наша хата» (В. Липинський), а, зокрема, розстріл полковника Болбочана (його могила знаходиться на території ст. Дунаївці нині Хмельницької області) стали безпосередньою причиною відставки з посади посла УНР у Відні.

         Саме на період еміграції припадає найінтенсивніша наукова і громадська діяльність В'ячеслава Липинського: ним було опрацьовано монографію «Україна на переломі. 1656-59», звідти він керував діяльністю створеного у 1920 р. Українського союзу хліборобів-державників. Також Липинський видавав неперіодичні збірники «Хліборобська Україна» (1920-1925 рр.).

У листопаді 1926 р. за дорученням гетьмана Скоропадського Липинський переїжджає до Берліна, де викладає у новоствореному Українському Науковому інституті. Але через погіршення стану здоров'я, за порадою лікарів у 1928 році він покидає працю в Інституті і повертається до Австрії.

         В'ячеслав Казимирович Липинський помер 14 червня 1931 року, похований у с. Затурці Волинської області. За радянської влади усі могили на польському цвинтарі, разом із могилою великого сина України В.Липинського, були втрамбовані в землю колгоспною технікою.

         У перші роки незалежності місцеві патріоти розчистили кладовище й встановили пам'ятник на символічній могилі Липинського. 2011 року, напередодні 20-річчя незалежності України, було відкрито меморіальний музей В'ячеслава Липинського.

         Видатний політичний діяч був переконаним українським патріотом-державником, залишаючись при цьому в шляхетському стані і при своїй римо-католицькій вірі. Творення національної української державності було змістом життя та найвищою політичною цінністю для В'ячеслав Казимирович.

         В'ячеслав Липинський вважав, що основна умова створення української державності - це єдність: релігійна, регіональна, політична, організаційна, національна.